ОЗЕРО ГОРИ РИБОЛОВЛЯ XTREME ВИНО ПРО НАС ПРОЇЗД

Легенда про походження Синевирського озера

...У давнину ці гори належали багатому графові, і верховінци вимушені були працювати на нього: ви-пасати графських овець і корів, рубати ліс, косити траву. У графа була красуня дочка Синь. Дівчину звали так тому, що в очах її, здавалося, була зібрана вся синява бездонного карпатського неба.
Одного разу багач вирішив перевірити, як його батраки-лісоруби працюють в горах. Синь попросила батька узяти її з собою. Поки граф перевіряв роботу лісорубів, дочка збирала на поляні квіти.
Раптом до її слуху донеслися чудові переливи сопілки, і дівчина пішла на ці звуки. На лужку, де паслися вівці, вона побачила хлопцеві, який самозабутньо грав на сопілці.
Помітивши дівчину, хлопець перестав грати.
- Хто ти? - здивовано запитав він.
- Я Синь. Ці ліси і гори належать моєму батьку. А ти хто?
- Я Вир, пастух графа.
Дівчина попросила його зіграти ще, і в лісі довго звучали чарівливі мелодії. Надвечір дівчина попрощалася з Виром, пообіцявши відвідати його незабаром. Через деякий час Синь знову зустрілася з Виром. Все було, як і вперше. Молоді люди полюбили один одного і сталі таємно зустрічатися. Але злі заздрісники донесли графу, що його дочка любить простого пастуха.
Граф заборонив дочці зустрічатися з Виром. Але хіба може бути любов підвладна чиїй-небудь волі? Не зупинили Синь заборони батька, не налякали Вира погрози графа. І тоді граф наказав убити пастуха.
Одного разу, коли Вир, граючи на сопілці, чекав на лісовій поляні кохану, графські слуги підкралися і зіштовхнули на нього з високої гори величезний камінь...
Дізнавшись страшну звістку, Синь побігла через гори і ліси до місця загибелі коханого. Обійняла дівчина величезний камень-могилу і гірко заплакала.
Дівочі сльози лилися і лилися, поки не затопили всю поляну і саму Синь, утворивши озеро, яке люди назвали Синевир. Вода в озері синя, як небо над Карпатами, як очі Сини, а острівець посеред озера - це верхівка каменя-могили Сини і Вира...