У музейній експозиції, розміщеній в надбудовах дамби, представлені знаряддя праці лісорубів і бокорашів з часів сивої старизни до наших днів.
Найстарішим і незамінним знаряддям лісоруба була сокира. У музеї зібрано немало разних формою і призначенню сокир. Зокрема, цікаві старовинні барти - сокири, лезо яких вигнуте в один бік. Ними обтісували викладену з колод стіну. Топором-планкачем обтісували окремі колоди. Чухлі і манаріни використовували для очищення стовбурів від суччя і кори.
Окремо коштує заготівка для дранки і сокира-ніж, якою відколювали дощечки драней. Окремою групою представлені точильні камені і пили різних типів, а також традиційні знаряддя лісорубів на лісорозробках.
Гриф - дерев'яний кіл, яким підводили колоду, швидко затуплівался на вістря, а взимку ще і ковзав по мерзлому грунту. Тому вістря оковували залізом, від чого гриф ставав зручнішим в роботі. Цапіной - довгим прямим крюком на дерев'яній ручці - піднімали і тягнули стовбури. До речі, цапіни заводського виготовлення і тепер використовуються на лісосіках. Незвично виглядає конгак - напівкруглий крюк, який кріпився на дерев'яній ручці-важелі поряд з маленьким прямим крюком. Їм перевертали стовбури, щоб очищати від віток і кори. Фаєргаки, що нагадують багри, використовували на дамбі. Ними розчищали ворота від колод, а також підтягали дараби до води.
Експонуються знаряддя обліку і вимірювання - клеймо, шнур, палка-роваш з карбами про кількість зрубаних дерев і відпрацьованих днів тим або іншим лісорубом. Свердла лісоруба, бокораша, будівельників і ремонтників дамби доповнюють набір знарядь праці.
Окремий розділ розповідає про побут лісорубів і бокорашей: демонструються зразки народного одягу, посуд, домашнє начиння.
Корінним чином покращали умови праці і життя лісорубів і бокорашей за радянських часів. Правилами техніки безпеки були встановлені обов'язкові розміри бокора - від 85 до 450 кубічних метрів деревини. Такий бокор був важким, плив повільніше, дістаючи майже дна річки, їм легше було управляти. В'язали плоти не гужовкамі, а металевими тросами, які кріпили до деревини залізними скобами. Це забезпечувало необхідну міцність. Бокораши отримували спеціальний непромокальний одяг, високі чоботи. Була збільшена висота сплавних воріт, і бокорашам вже не треба було лягати на бокор, долаючи дамбу. Між дамбою і Колочавой був встановлений телефонний зв'язок. Під час сплаву на всіх небезпечних місцях чергували сигнальники, курсувала машина швидкої допомоги.
У 1954 році сплав лісу в бокорах в Закарпатті був припинений. Важка і небезпечна професія бокораша відійшла в минуле. Деревину стали вивозити на могутніх автомобілях-лісовозах.
На допомогу лісорубам прийшла сучасна техніка. Різні типи механічних пив, бензосучкорезки, гидро-клин, кущоріз, лебідка, сокири і цапіни заводського виробництва також представлені в музеї.
Нині транспортування деревини з лісосік налагоджене з широким використанням техніки. У музеї експонуються макет канатної дороги для спуску деревини з лісосіки на крутому схилі гори, макети лесоперерабативающих промислових цехів.
Музей росте, поповнюється експонатами минулих часів, новими матеріалами про сучасне лісове господарство.
За час існування музею в нім побували тисячі відвідувачів, збагативши свої знання цікавими відомостями про нелегке у минулому життя лісорубів і бокорашей, про розвиток лісоводства і деревообрабати-вающей промисловості в Закарпатті, про трудові досягнення нинішніх господарів лісу. З розвитком музею його експозиція стане ще багатша і цікавіша.

ХВАТИТ                                 4 из 4